Не хочу, щоб мені у Верховній Раді вказували коли піднімати руку – Ірина Верещук - 19 Жовтня 2014 - Рава-Руська. Сайт міста
Головна » 2014 » Жовтень » 19 » Не хочу, щоб мені у Верховній Раді вказували коли піднімати руку – Ірина Верещук
23:16
Не хочу, щоб мені у Верховній Раді вказували коли піднімати руку – Ірина Верещук

Цю жінку сміливо можна назвати Рава-Руською Маргарет Тетчер. Вона неодноразово доводила, що вміє вигравати політичні поєдинки, і для цього їй зовсім не обов’язково вдаватися до навичок карате, якими володіє досконало. Ірина Верещук не боїться вступати в гострі дискусії зі своїми опонентами і, завдяки своєму військовому гарту, легко ставить їх на місце. У розмові з кореспондентом Львівського порталу Ірина Верещук розповіла для чого йде у велику політику, що там буде робити, і кого зі своїх конкурентів по 122-му округу вважає найсильнішим суперником. 

Пані Ірино, Ви є одним з найвідоміших на львівщині міських голів. Розкажіть як жінці керувати містом?

Важко, особливо в нашій країні. Ти від народження і до смерті відповідаєш за людей і за все, що відбувається в місті. Тобто, погане кладовище - винний мер, погані дороги - винний мер, закривають пологовий будинок - знову винний мер. У всьому, щоб не сталось, завжди буде винний мер. В принципі, так і має бути, бо люди обирають собі міського голову, з якого потім вони і питають. Ніхто не буде їхати в Київ питатися, чому в Раві-Руській в якомусь під’їзді не вкручена жарівка. Але не все залежить від міських голів, є певний дисонанс між нашими «можу» і «хочу», Хочу я багато, але чи можу я це зробити?

Як Ви ставитесь до думки, що мер - це суто чоловіча професія?

Я не згодна з тими людьми, які так кажуть. Тут просто треба мати чоловічий характер. Але розумієте є міста, містечка, селища, села, де відразу видно, що там сільським чи міським головою є жінка. Тобто там і квіти, і вазони, і прибрано всюди Я не кажу, що в чоловіків це не так. У них це теж є, але тим не менш жінка сприймає світ навколишній, як свою родину і так я сприймаю своє місто. Тобто, коли хтось кине недопалок на вулиці, мені здається, що то мені вдома кинули, просто взяли і кинули. Я на такі речі дуже ображаюсь, бо вважаю, що дуже велика праця на це витрачається.

Не секрет, що у Вас в Раві-Руській напружені стосунки із місцевою партією «Свобода». Розкажіть з чого розпочався конфлікт? 

Ну, по-перше, місцева партія «Свобода» мала свого кандидата на посаду мера Рави-Руської. Він мені програв, і навіть був не другим. Це була моя перемога, але, з іншого боку, в партії «Свобода» була більшість у депутатському корпусі. Вони контролювали земельну комісію, бюджетну і взагалі всі головні комісії, окрім етики. Я не була проти, бо не збиралася робити нічого поганого. І на початках, в принципі, було все нормально. Але з часом їхні бажання чи бачення розвитку міста, назвемо це так, почали не збігатися з моїми. Я маю юридичну освіту і, коли я підписую рішення, то розумію, що саме я буду нести відповідальність за це рішення. Це не колективна безвідповідальність депутатів, які хочуть голосують, а хочуть - ні. А вони вирішили, що навіть, якщо вони і не відповідають ні за що, керувати вони теж будуть. У нас почалися дискусії з приводу того, хто буде відповідати за неправомірні рішення. Депутати нести відповідальність відмовлялись Коли я запропонувала «свободівцю» стати секретарем ради, він відмовився. І це було офіційно. 

«Свобода» належить до найбільших критиків Вашої діяльності?

А вони фактично єдині. З іншими партіями у мене жодних проблем. І взагалі з іншими людьми теж. Тільки наша «Свобода»,чомусь вирішила всі біди в Раві-Руській покласти на мене: от мене не буде і все буде добре.

Як відомо, Ви володієте чорним поясом з карате. Чи доводилося Вам застосовувати свої вміння на практиці під час роботи в мерії?

Я вважаю, що тут нема чим хизуватись, У мене була колись така не хороша ситуація. Коли я стала міським головою - молода, амбітна, енергії багато, - ми збудували перший дитячий майданчик в Раві-Руській. Ви розумієте, що таке перший? Це ж хочеться відразу все зламати, і вся молодь туди бігла і ламала-крутила. А я це сприймала, як особисту образу. Я ходила за цією молоддю - боролася, виганяла їх. В один прекрасний момент я прийшла на цей майданчик, а там сидять юнаки приблизно 20-річного віку. Приїхали на скутерах, пили пиво. Я не витримала, викликала працівників ДАІ, сама забрала той скутер в міську раду. На моє нещастя, це були діти митників. Вони найняли адвоката, заплатили хабар лікарю, який дав довідку, що я завдала одному із тих хлопців важких тілесних ушкоджень. Потім цей хлопчина в суді розповідав, як я ногами била його в голову і все таке… Суддя, звичайно, сміявся з цього. Саме тому я не хочу хвалитись своїми вміннями, бо мене відразу звинувачують, що я б’ю депутатів і людей (сміється – ред.). Насправді, я дуже миролюбна і прагну тільки миру. І чоловіка не б’ю, бо в нього свій пояс (сміється – ред.).

Ваш чоловік зараз в зоні АТО. Ви, як дружина, відмовляли його не їхати воювати?

Так, він воює з першого квітня, поїхав, як тільки була перша ротація. Він професійний військовий, закінчив Київський військовий інститут, служив в армії, у ВДВ, звичайно, спецпризначенець, професійно займається своєю справою. Я спілкуюсь з ним, і знаю наскільки такі, як він, мають бажання допомогти своїй державі, чесно і вірно служити. Мені, до речі, дуже шкода тих людей, які сьогодні чинять безчинства, бо ті, що воюють, повернуться і спитають…

Ні, не відмовляла, тому що я теж колишня військова. Ми відразу вирішили: якщо не ми, то хто? Я хотіла теж поїхати і воювати разом з ним, тому що краще бути поруч, ніж тут переживати вдома кожен день . О шостій ранку читати новини про те, що там коїться… А ще, як не бере слухавку телефону, то взагалі можна посивіти. Чоловік, коли їхав, сказав, що з нашої сім’ї піде він, - якщо, не дай Бог, із ним щось трапиться, то дитина мусить мати маму…

Ви себе доволі успішно реалізували, як мер міста. Вас називають одним з найвідоміших міських голів малих містечок на Львівщині. Чому вирішили покинути цю діяльність і балотуватися у народні депутати?

Я стала відомою, тому що постійно боролась за права громади. Чому, наприклад, ми не можемо за свої кошти зробити ті об’єкти, які нам потрібні? Я постійно боролась з губернаторами, які не давали грошей на дороги, я боролась з головами райдержадміністрацій. Я просто бачила, що ця влада працює на знищення, вона знищує все, що є живе. А їм допомагають місцеві божки. Маючи за плечима досвід в армії, маючи за плечима підтримку громади, а я постійно радилась з громадою, я відкрито говорила про несправедливість, яку бачила. Тому я і стала відомою - через свою непоступливість. Але не можуть бути люди щасливі в одному містечку, а вся Україна буде нещасною. Якщо ми нещасні, то всі. Відверто кажу, я витрачаю надто багато енергії, аби наше місто просто не скотилося в прірву. Латання дір на дорогах та в дахах – це не розвиток. Ніхто краще за міських голів не знає, як запрацювати міським органам самоуправління і місцевій громаді. Тому міським головам треба йти вгору і зробити так, щоб все це працювало.Звісно, якщо вони вмотивовані і патріотично налаштовані. І ця мотивація змушує мене йти до Верховно Ради, щоб допомогти не лише своєму містечку, але й усім міським та сільським громадам, усій Україні. Ось такою я бачу свою місію.

У Вас значна підтримка громади Жовківщини. Чи не боїтеся, що після походу у велику політику все може змінитися?

Боюсь. Бо це дуже великий ризик. Ви бачите, хто рветься до парламенту, і який у нього буде формат. Так, один в полі не воїн, і я це знаю. У Верховній Раді таких, як я,мабуть, буде не більше кількох десятків. Але краще ризикнути і втратити свій інтерес, ніж втратити Україну і потім картати себе за те, що не спробував щось змінити. Мені нікуди виїжджати, я не маю статків за кордоном, ба більше, я не вмію там жити. За кілька днів перебування там у мене виникає непоборне бажання їхати додому.

У нардепи Ви балотуєтесь як безпартійна самовисуванка. Якщо потрапите до парламенту, Вам, швидше за все, доведеться примкнути до якоїсь фракції. Хто це буде?

Я буду в проукраїнській більшості. Якщо Президентові потрібна буде моя кваліфікована допомога, я буду допомагати, але без підпорядкування. Я не хочу бути в його команді, щоб мені розказували, як піднімати руку. Я розумію, що без підтримки партії буде дуже важко, але я хочу довести всім людям, що є правда на світі і це можливо. Я хочу працювати на партнерських засадах, ми будемо про все домовлятися, бо всі мої сьогоднішні опоненти завтра стануть моєю совістю і контролем. І я хочу, щоб так було. Хай контролюють і дивляться, як я виконую свою програму, і вчаться (усміхається – ред.).

Якщо Ви станете нардепом, як будете допомагати рідному місту?

От в нас є траса Львів-Судова Вишня, яка веде через центр Рави-Руської, і до Яворова. Вона стоїть на балансі Яворівської ДЕД, яка підпорядковується Облавтодору. Фактично через центр Рави-Руської йде траса, яка мені не підпорядковується, а вона не те що жахлива, її просто нема. Оцю трасу я принципово зроблю. Вони у тому парламенті, дійсно переконаються, який в мене пояс, якщо вони не зроблять цієї дороги (сміється – ред.).

Ну, і, звичайно, проблема прикордонних територій. Як це виходить: піврайону, 25 кілометрів, входять в прикордонну зону, а пів - ні? Я не розумію - ми прикордонна територія, чи не прикордонна? Усього лиш потрібно написати законопроект, що цілий район - це прикордонна територія і занести у відповідні інстанції. Є ще багато речей, де потрібно лише доставити кому чи крапку і зміст документу змінюється. От я ці коми і крапки піду розставляти в інтересах нашої території. 

Як Ви, жінка з військовим досвідом збираєтесь впливати на конфлікт на сході України?

Якщо є тисяча і один спосіб, їх треба використати усі, аби обійтися без жертв. Найцінніше – то життя, якого не навчився повертати ніхто. І ці розповіді, що ми там до останнього патрона будемо стояти - це не потрібно нікому. Кому потрібен мертвий український Герой? Хіба що Росії. Їм потрібні мертві герої, і чим побільше. А нам потрібні герої живі, нам потрібні сини і чоловіки вдома. Я вважаю, що цей конфлікт на сході занадто затягнувся. Ми довго думали, хто буде міністром оборони. Занадто довго експериментували. Тепер справа за державою, потрібно терміново розпочати модернізацію армії, а насамперед - визначитись з військовою доктриною. Треба спочатку задати собі запитання: хто ми? Ми є без’ядерні, позаблокові - чи як? Нам казали, що в нас оборонна держава, ми не маємо нападати. І у кінцевому результаті ми до того дооборонялися, що взагалі не маємо армії, не вміємо ні нападати, ні оборонятись. Отож, нам потрібна військова доктрина. Це перше. Друге, потрібно швидко поставити армію на ноги. А це вдасться тільки завдяки професіоналам, які там залишились. І ще одне - нам потрібна високоточна зброя. Ми бачимо, що нам її ніхто не хоче дати, отже, ми повинні її зробити самі.

Ваше ставлення до позаблокового статусу України? Чи варто Україні відновлювати курс на євроатлантичну інтеграцію?

Я прихильник НАТО. Самим нам не впоратись, а маючи такого сусіда як Росія,тим паче Хай ми не будемо членами НАТО, хай ми будемо добрим другом НАТО, як вони вже там нас назвуть, але Росія повинна знати, що у випадку чогось нас захистять. Бо зараз вони роблять з нами, що хочуть. Це як Костя Дзю проти Віталія Кличка, тільки в даному випадку Віталій Кличко - це Росія.

Друга справа. Сьогодні наша влада робить проект «Стіна». Якщо чесно, я сміюсь з тієї стіни. Ну, що протитанковий рів - це стіна? Я їжджу до людей, зустрічаюся з громадами, вони кажуть дайте кожній області свій кілометр, ми приїдемо самі побудуємо ту стіну. Не треба викидати мільйони гривень, ми не маємо так багато грошей. Люди готові самі, жінки казали ми поїдемо самі, дайте нам свій кілометр і Рава-Руська його збудує. Оце буде моїм гаслом: не можете - дайте людям, вони самі зроблять.

Кого з кандидатів у 122-му окрузі, по якому балотуєтесь у народні депутати, Ви вважаєте своїм найсильнішим конкурентом? 

Я не ставлюсь до людей, як до конкурентів. Вважаю, що кожен займає свою нішу в житті. Наприклад, про мене свідчать мої справи на посаді мера. Добре, що мені є що сказати, і показати результат. А є люди, з якими я просто не знайома, і оцінювати їхню роботу я не можу. Наприклад, серед кандидатів на окрузі є командир військової бригади. Я собі уявляю, яку відповідальність він несе за людей, я чула про нього різне, але я там не була, і не можу об’єктивно оцінювати його діяльність. І так з кожним. Я не берусь судити, хто більший конкурент, а хто менший. У мене конкурентів немає. Я просто йду своїм шляхом, я не змагаюсь з ними, я змагаюсь за своє, я змагаюсь за розум людей, не за кишеню, не за шлунок, як роблять товстосуми. Я ніколи не одягну патріотичну вишиванку чи камуфляж і не буду бігати і розповідати на всіх переходах, яка я сильна військова - хоча я і маю право на носіння, і зброї, і камуфляжу, але я ніколи цього не зроблю, бо я не в армії. Якщо людина декларує, що він солдат - він повинен бути в окопі.

Назвіть кілька аргументів, чому виборці мають віддати свій голос за Вас, а не, скажімо, за Володимира Парасюка чи Тараса Возняка?

По-перше, в мене є досвід роботи на виборних посадах. Мене вже обирали, я знаю, що таке відповідальність. По-друге, у мене є компетентність. Жоден з моїх опонентів не є компетентний в проблемах громади. По-третє, я чітко розумію хто я, чому і для чого я це роблю. Я розумію, для чого я туди йду, не ховаюсь від людей. Я відкрита, публічна, можливо, різка, зате щира. Саме я стану тим адвокатом Жовківського і Яворівського районів, якого сьогодні у них немає.

Святослав ДРАБЧУК, Львівський портал

Категорія: Місто | Переглядів: 295 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]