Головна » Статті » Актуально

Чужа земля
Місцеві чиновники та депутати той жахливий стан, в якому опинилося наше місто за час їхнього «господарювання», звикли пояснювати нестачею коштів на вирішення найнагальніших міських проблем. Разом з тим, найбільше багатство міської громади – земля, яка могла б приносити колосальні прибутки для міста і його жителів, розбазарюється мало не космічними темпами.
Звідки у міській казні візьмуться кошти, скажімо, на ремонт бібліотеки чи приведення хоча б до більш-менш пристойного стану площі Вічевої, якщо ділянка в центрі міста, та ще й у його найбільш людному місці, на якій розташовані дуже прибуткові торгові заклади, продається за 3 тисячі гривень?! Китайський мопед на равському базарі коштує вдвічі дорожче! Прикладів такої нечуваної депутатської «щедрості» за рахунок мешканців міста можна привести чимало.
Під «роздачу» попадають дитячі майданчики, паркові зони, території навчальних закладів. У свій час не пощастило дитячому садочку, на привабливі землі якого поклали око місцеві товстосуми. Справжньою і єдиною причиною його злочинного закриття стало бажання розікрасти землю і будівлі дитячого закладу, що і було успішно зроблено. Згодом, така ж доля спіткала чималий шмат території будинку школяра, географічний майданчик СШ №1, шкільне приміщення разом з прилеглою земельною ділянкою цієї ж школи (про кричущий факт тривалого функціонування в проданому шкільному приміщенні, фактично на подвір’ї ПОЧАТКОВОЇ школи алкогольного закладу ми розповімо в одному з найближчих номерів).
Декілька років тому місцеві жителі з жахом спостерігали, як спритні хлопці з характерним гуцульським акцентом вирізали каштани в центральному сквері. Незабаром на тому місці, де в тіні дерев у літню спеку відпочивали на лавочках пенсіонери, бавилися діти, одна за одною повиростали якісь потворні дерев’яні споруди, що нагадують чи то колибу в карпатському лісі, чи то сауну на подвір'ї в новітнього скоробагатька, а від колись чудового скверу залишилося сьогодні хіба що дві прогнилі лавочки, навколо яких завжди купи сміття порожніх пляшок та використаних шприців.
Ще недавно улюбленим місцем відпочинку равчан був парк, що прилягає до спортивного майданчику СШ №1. Розташований та єдиний на все місто та навколишню округу кінотеатр проданий і активно облаштовується під будівельну гуртівню. І це у пішохідній парковій зоні! Не важко уявити, у що вона перетвориться, коли десятки автомобілів щоденно возитимуть товари по єдиній вузькій доріжці, що веде сюди. І чи можливо буде гарантувати безпеку сотень школярів, які цією ж дорогою постійно пересуваються між шкільним стадіоном, початковою школою та головним корпусом? І чи не перетвориться пішохідна алея, по якій вже сьогодні деякі знахабнілі молодики безкарно роз’їжджають на своїх автомобілях, на проїжджу частину?
Для того, щоб встановити в парках лавочки чи підстригти газони, висадити квіти чи розбити дитячі майданчики не потрібно якихось особливих коштів чи зусиль. Потрібно просто любити своє місто. І, якщо цього не робиться, то це або байдужість або небезкорислива спроба перетворити місто у кам’яну пустелю. Пустелю, у якій не буде місця для природи, як і не буде його, власне, й для людини.
У цьому місті-привиді людиноподібні істоти снуватимуть між барами, тютюновими кіосками та салонами гральних автоматів.
Вирішуючи земельні питання, «слуги народу» не забувають і про себе, коханих, і про свою рідню. «Пробити» для багатьох них земельну ділянку є першочерговою справою їхньої бурхливої діяльності. Найбільш спритні за час своєї каденції умудряються отримати декілька, оформляють на підставних осіб, вигідно перепродують. Це у той час, коли у людей забирають городи, якими вони користувалися десятки років, віддаючи їх під забудови чи під міфічні «інвестиційні проекти». І все це під розмови про совість і мораль, віру в Бога і любов до України.
Один не дуже розумний, зате дуже захланний французький король любив повторювати: «Після нас – хоч потоп». Видається, що десь з кінця 90-х років минулого століття саме цим принципом стали керуватися правителі Рави. Дехто з них уявив себе місцевим князьком чи княгинею, а місто своєю безроздільною вотчиною, з якою можна робити все, що заманеться. І обурення людей їхньою діяльністю турбує їх не більше, як хижака – самопочуття його жертви. Про жертву, тобто жителів міста, згадували лише напередодні виборів, вішаючи їм на вуха чергову байку із мильного серіалу «Газифікація Рави». До певної міри винятком став хіба що Василь Лозинський. Талановитий підприємець, будучи обраним міським головою, у 2002 – 2004 рр. показав приклад ефективного управління містом. Місцевій «крутизні», на зрозумілій для неї мові, він зумів пояснити, що не потрібно використовувати місто тільки у свої корисливих цілях, а треба робити щось взамін для його жителів. Однак натовпи прохачів, псевдопатріоти та традиційно антиравська позиція жовківської верхівки унеможливили продовження розпочатої справи.
Заради справедливості слід зазначити, що Рава не є винятком у сьогоднішній Україні. Від земельного дерибану в однаковій мірі страждають як жителі стольного Києва, так і провінційної Зачепилівки. І можна зрозуміти, що нелегко буває встояти перед тиском знахабнілого прокурорського працівника, який вимагає поза всякою чергою виділити йому земельну ділянку в Раві, чи перед звабливим шелестом зелених купюр. Але є речі, які неможливо зрозуміти, як до прикладу ті, які обставини можуть заставити людей, для яких Мораль, Віра, Батьківщина – не порожній звук, надати дозволи на відкриття закладів з диявольськими апаратами за п’ять метрів від каплички і за десять кроків від школи…
Менше року залишається до чергових виборів до місцевих органів влади. Нинішні обранці прекрасно усвідомлюють, що на цих виборах равчани їм не залишать жодного шансу. Уже не вдасться обманути людей солодкими обіцянками, зачитаними мало не по складах з папірця, чи сховатися від відповідальності у партійних виборчих списках. І тому вони поспішають. І зупинити їх може тільки об'єднання і тверда позиція усіх небайдужих мешканців міста.
А поки що равська земля продовжує, практично за безцінь, переходити до рук місцевих і заїжджих ділків, а її власник – громада міста – залишається наодинці з розбитими дорогам, тротуарами і зграями бродячих собак на темних нічних вулицях проданого міста.

Степан Холодний

P.S. Просимо жителів міста висловити свої думки з приводу порушених проблем, а голову земельної комісії міської ради п. Вовка – надати інформацію равчанам з таких питань: 1) які земельні ділянки отримані депутатами та членами їхніх родин?; 2) скільки громадської землі відчужено у вигляді оренди, передачі у постійне користування та продажу у власність і які кошти надійшли від цього протягом 2006 – 2009 рр. Редакція ж, у свою чергу, гарантує на сторінках газети висвітлення позицій щодо цього питання усіх небайдужих сторін.


Категорія: Актуально | Додав: Admin (12.07.2009)
Переглядів: 621 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.0/4
Всього коментарів: 2
02.12.2009 Спам
2. Виталий
Олекса швидше посади сад, що Штогріну недісталось.А якщо буде час ще посприяй дитячим садкам, щоб їх забезпечити побутовою технікою та всім необхідним.А це просто робиться.Надрукуй оголошення, що такого то числа "ленінський суботнік" просимо всіх громадян на вул.Двірцевій прийняти у ньому участь.Більше діла менше балачок.Якби ось так нас у школі навчали, мабуть і "комунізм" разом із "соціалізмом"побудували, а не заглядали у чужі кишені.

02.08.2009 Спам
1. Олекса Мельник (олекса)
Ця ситуація, на жаль, непоодинока. Я живу на вул. Двірцева, 2/8. Останнім часом жителям нашого та сусіднього будинків доводиться воювати за городні ділянки які є біля дому. Наш будинок є сусідом залізничної амбулаторії. Головний лікар амбулаторіїї та депутат міської ради Штогрин О.С. Задумав прибрати наші городні ділянки до своїх рук ( вони біля лікарні знаходяться), мовляв, для насаджування саду. Але цьому ніхто не вірить, адже давно ходять чутки про те, що це для замилювання очей, а насправді він хоче перепродати ділянку якомусь львівському магнату. Ось так наш депутат дбає про нас, тих, хто його обрав...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]