Головна » Статті » Актуально

Іронія долі

Коли Господь створив людину і всяку звірину, прийшли вони до Нього і питаються, скільки Він призначив жити їм на Землі. Подума Бог і дав людині, коневі, верблюдові і собаці по 30 років, а мавпі – 20.

Живе собі людина. До 20 років росте, набирається розуму, закохується. Після 20 одружується, народжує дітей. І так триває до 30 років. Подумала людина, що треба ще допомагати дітям, дочекатися внуків, правнуків та й самій ще трохи пожити. Вирішила піти до Бога і попросити ще трохи літ.

Кінь 20 років дуже багато і важко працював: орав землю, тягнув воза. Але мало хто жалів. Не міг наїстися ні вдень, ні вночі. Подумав кінь, що не може довше так мучитись і вирішив попросити Бога зменшити йому вік.

Так само важко 20 років працював верблюд: перевозив на своєму горбі різні вантажі. Годували погано, їв колючки, а води давали раз на місяць. Не захотілось йому так жити і подума, що треба попросити Бога, щоб забрав наступних 10 років життя.

Коли собака був маленьким, з ним бавилися діти, всі його любили, гладили, годували добре, в буді стелили, якщо було холодно, бо ж стеріг хату. А коли став старим, то нікому не потрібний. Всі його проганяють з подвір'я, їсти не дають, мусить сам собі шукати їжу і місце, щоб відпочити від такого собачого життя. І вирішив попросити Бога скоротити йому віку.

Прийшли всі вони до Бога, пожалілися і попросили виконати їхнє прохання. І віддав Бог 10 років коня, 10 років собаки, 10 років верблюда людині. Але людина випросила ще 10 років у мавпи, хоч Бог не хотів їх давати, бо мавпа не жалілася

Продовжує жити людина подарованих Богом 40 років: від 30 до 40 років працює як кінь: дітей годує, внуків виховує, хату будує.

Від 40 до 50 років та працює, що горбиться як верблюд, немає часу ні поїсти, ні поспати, ні попити. Заробляє і на себе, і на дітей. Вже і внуки появилися.

Від 50 до 60 років не говорить, а гавкає на всіх, як собака, ніхто її не слухає: ні діти, ні внуки. Сердиться, що не роблять того, що вона каже і так, як вона, що пізно лягають і довго сплять, гроші витрачають на дурнички і все їм їх мало.

Від 60 років – мавпячі роки. Кожна людина в старості поводиться по-різному. Іноді вчинки її дивацькі. Діти перестали слухати її порад, забувають деколи про неї. Бувають випадки, що життя стає нестерпним і тому просить Бога смерті. Але Бог їй вже нічим не може допомогти. А буває так, що ще додає їй літ по заслугах, по вчинках.

Задумаймось над своїм життям: як живемо і що з того маємо. Чи все маємо те, до чого прагнули, до чого йшли, що бачили у снах? Які би думки щодо цього вас не переслідували, усе одно істина залишається єдиною: все в житті залежить від нас самих, від нашої праці і від нашої віри. Тому нехай ці праця та віра будуть єдиним цілим, тим двигуном, який штовхатиме вас вперед і завдяки яким іронія долі, яку ми зараз переживаємо, стане щасливо прожитим життям!

 

Ірина Поточанська

 

Категорія: Актуально | Додав: Admin (21.07.2010)
Переглядів: 551 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]