Головна » Статті » Актуально

Наскільки свідомі ми у своєму виборі?

Свідомість кожної людини формується в тих умовах, в яких вона виросла, в яких навчалася, в яких живе. І на кожному з цих трьох етапів свідомість українця, протягом усього існування самого терміну «українець», визначається ще одним чинником – залежності.

Дивно, але коли українці українцями себе ще не називали, саме тоді вони були незалежними. Мова йде про часи існування Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Звісно, якщо говорити про аспект феодальної залежності, то українці незалежними не були ніколи. Але якщо йдеться про керівників державою на етнічних українських землях, то у часи давньої історії України їхня політика носила виключно самостійний характер. У своїх рішеннях князі керувалися, перш за все, державними інтересами, адже це забезпечувало цілісність держави, владу князя та авторитет на міждержавному рівні. Так було доти, допоки у 1340 році припинило своє існування Галицько-Волинське князівство і її територія була захоплена поляками та литовцями. А сумнозвісна Переяславська рада 1654 року зробила українські землі залежними ще й від Московії.

Свідомість українців за більш як шість з половиною сотень років, закономірно, до певної міри стала свідомістю, притаманною кріпакам та рабам. Це дуже чітко спостерігається зараз, коли формально Україна є незалежною, але фактично незалежності немає, бо одні політики прив’язують її до тієї ж Московії, а інші – уже до Європи та Америки. Як одні так і другі Україну розглядають виключно у своїх інтересах, використовують як майданчик для політичних, економічних і, до певної міри, військових ігор. І жодна з них ані на йоту не зацікавлена у найменшій самостійності України. А українські політики – це ляльки їхнього театру, які лише створюють ефект вистави, яку у нас називають політикою. Країною ж насправді керують ляльководи із згаданих вище країн, які у відповідний момент смикають за мотузки і вистава продовжується… В Україні враховуються, насамперед, їхні інтереси і, в останню чергу, інтереси самої України. Тому і маємо думку про те, що українцям потрібна «сильна рука», «диктатура» чи «союз із якоюсь іншою державою».

Сьогодні, коли країна, а радше її «еліта», активно готується до президентських виборів, питання щодо свідомості українців стає ще більш актуальним. Але зверніть увагу на те, хто із кандидатів на найвищу посаду в країні говорить про національну свідомість українців як про головний чинник побудови вільної та незалежної України? Таких кандидатів є двоє. Але жоден з них, за результатами соцопитувань, не має достатньої кількості голосів, щоб потрапити хоча б у другий тур. Одного з цих двох кандидатів абсолютно безпідставно звинувачують у «псевдопатріотизмі», «фашизмі», «нацизмі», іншого – у розвалі економіки та країни в цілому. І найгірше у цих звинуваченнях те, що на них купуються українці, думкою яких спекулюють справжні псевдопатріоти, антиукраїнці, ті, для яких країна не рідна земля, а – політичний чи бізнесовий проект.

Перед президентськими виборами українців, фактично, позбавили права вибору. Вже який рік до влади, під різними політичними кольорами та гаслами, приходять, так і не відходячи, одні і ті ж. І щоразу обіцяють одне і те ж, а виборці щоразу їм вірять. Ми, українці, самі себе заганяємо у глухий кут, а країну – у прірву. Недаремно чинний Президент України нещодавно висловив думку, що від виборів Президента залежить те, чи Україна залишиться незалежною державою. Ми ж не розуміємо чи не хочемо розуміти того, що щоразу до влади обираємо не конкретних людей, а – їхні обіцянки. Обираємо тих, які були, є і надалі хочуть бути при владі. А їхні політичні сили, які представлені у Верховній Раді, роблять все для того, щоб довести країну до ще більшої руїни. Як приклад, варто лише згадати голосування від 3 листопада цього року, коли депутати відхили зміни до виборів місцевих рад, які передбачали відкриті списки. Як наслідок, не важко припустити, що продовжиться сценарій виборів 2006 року, коли до місцевих рад потрапили люди, за яких громадяни не голосували, і яким начхати на своїх виборців. Адже, заховавшись у партійних списках вони дискредитують не себе, а свого лідера, свою політичну силу.

Така ж ситуація і з тими, хто відносить себе до опозиції. Як можна таке говорити людям, якщо вони, «опозиціонери», користають державними пільгами, ухвалюють державні закони, утримуються за рахунок податків громадян? Опозиція – це та ж влада, яка творить стан речей в країні, але переводить всю відповідальність на її керівників.

На сьогодні головними кандидатами на крісло Президента України є люди, які двічі були прем’єр-міністрами, спікерами. Що заважало їм навести той порядок, врахувати думку громадян тоді, коли вони були при владі перший чи другий рази? І що змусить їх виконати передвиборчі обіцянки на цей раз, коли втретє прийдуть до влади? Кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш. У нашому випадку ця річка перетворилася на болото. Не дивно, (Початок. Закінчення на 4 ст.) (Закінчення. Початок на 6 ст.)що і політику називають    брудною справою. А нас, українців, у цьому бруді топчуть, і ми, як покірні слуги, терпимо і терпимо…

Єдиний вихід для нас сьогодні бути свідомими у тому, що робимо, кого обираємо. Потрібно визначитися, чи нам потрібна «країна одного дня», яку українцям зараз нав’язують, чи залишити можливість створити Україну українською для майбутніх поколінь? У першому випадку ми не будемо мати своєї держави ніколи: ні зараз, ні після виборів, ні через багато років. Завжди знайдуться ті, які своїм красномовством пообіцяють нам європейську інтеграцію, прорив чи нову індустріалізацію. І якщо ми будемо купуватися на агітацію, рекламні плакати і солодкі обіцянки, то і будемо мати «країну одного дня», житимемо від виборів до виборів, від обіцянок до обіцянок.

Праві ті, котрі розуміють, що благополучну та процвітаючу країну будують не за один президентський термін. Її будує не одне покоління політиків і, тим паче, не одна політична сила. Тому не слід бути наївними і думати, що з приходом нового президента, депутатів чи уряду ми наступного дня заживемо по-новому. НАМ ПОТРІБНО ЗАДУМАТИСЬ, ЧИ НАШ ВИБІР ЗАРАЗ ЗАЛИШИТЬ ПРАВО ВИБОРУ НАШИМ НАЩАДКАМ?!

У час, коли Україна переживає один із ключових періодів у своїй історії, будемо свідомими того, що ми здатні зробити для її збереження!

Андрій Бучко

 

 

Категорія: Актуально | Додав: Admin (12.12.2009)
Переглядів: 318 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]