Сайт міста Рава-Руська

Про нашу Раву, її проблеми можна багато говорити, писати. Але вирішити їх може не кожен з нас. І чи вирішив би їх той, хто хотів? Мабуть, ні. А може? 19 років пробували ми обрати таку людину собі за поводиря, але ніяк не змогли потрапити, вгадати. А час іде невпинно і скоро можна опинитися в такому стані (може ми вже і є), коли нами будуть управляти люди, яким байдуже як нам живеться, які не хочуть знати ні нас, ні наших проблем, ні інтересів. Бо дбатимуть вони тільки про свої кишені, рахунки в банках, будуть будувати для себе різноманітні супермаркети чи суперготелі, - те, що дає їм прибутки. А ми будемо тішитися робочими місцями, які вони обіцяють. Хоч і це є не менш важливим, особливо для молодих людей… Жоден з них не буде створювати умов для розвитку високого рівня освіти і культури громади, не сприятиме духовності, зміцненню моральних цінностей, вихованню українського патріотизму, гордості за свою країну. До такої думки нас спонукає теперішній стан Рави. Місто, яке є воротами України в Європу, опинилося в край занедбаному стані як культурному, так і духовному. Добре, що хоч нас оберігають від повного занепаду школи, церкви, священнослужителі.

Статус теперішньої Рави невідомо який: і не село, і не місто. Але всюди фігурує словосполучення «місто Рава-Руська».

Був час, коли одні люди високих чинів виношували плани зробити Раву районним центром, а інші - домогтися для неї статусу міста обласного підпорядкування. Але як одні, так і другі не довели справи до логічного завершення. Причина усім відома: Жовква, на чолі зі своїми «начальниками», зробила все для того, щоб усього цього не відбулося. І це зрозуміло, бо в основному саме за рахунок ресурсів Равщини Жовківський район до сих пір зберігає своє «обличчя». А за кошти, які поступають в районний бюджет, Жовква будує собі нові школи, реставрує культурні заклади, проводить мистецькі заходи. А що нового побудували в Раві-Руській? Відповідь очевидна…

В грудні минулого року, під час передвиборчої президентської  кампанії, в Раві побували представники окремих кандидатів у Президенти. Однак жоден із кандидатів особисто місто не відвідав так, як це було в тій же Жовкві. І на питання представнику від кандидата Ющенка, чому сам кандидат не приїде до Рави на зустріч з виборцями, було почуто банальну відповідь, мовляв, по-перше, ніхто не запрошував, а по-друге – у місті немає приміщення, де могла б відбутися така зустріч.

І хто ж позбавив нас можливості мати таке приміщення? Вкотре згадаймо колишній кінотеатр, продаж якого є одним із найбільших злочинів проти міста та равчан! Це ганьба як місцевій, так і районній та обласній владі. Державні установи продаються чиновниками як приватні (це нагадує як в атеїстичні радянські часи церкви перетворювалися в склади). Але саме в таку Раву треба було запросити кандидатів у Президенти, щоб вони наживо побачили та почули від нас про проблеми прикордонного міста. І, можливо, тоді котрийсь з них подумав би, як вирішити питання і статусу, і розвитку міста. Такими моментами треба користати, в першу чергу, місцевій владі, яка не може самотужки впоратися і якщо відчуває якусь відповідальність за долю міста.

Повертаючись до існування колись кінотеатру в місті, згадується і концерти народної хорової капели «Трембіта», і виставки робіт місцевих художників, і лекторії, і зустрічі з відомими людьми, не говорячи вже про масові культпоходи в кіно дорослих та дітей. Все це згадується з приємністю, бо воно сприяло розвитку особистості, збагачувало нас культурно та духовно. А зараз ми спостерігаємо як все це ламається, знищується, продається і нічого нового не будується.

Обіцяли нам в недалекому майбутньому якщо не побудувати нову школу, то хоча б закласти її фундамент. Але і це залишилося обіцянкою, бо були створені всі умови, щоб цього не сталося. Не подобалося і районному, в першу чергу, і обласному вищому керівництву ті зміни в Раві, які спостерігалися в кращу сторону. Пам’ятаємо ми, пане Лозинський, цей час! Школи і досі залишилися в старих, пристосованих приміщеннях. В жахливому вигляді залишається і колишній медсанбат. І невідомо, коли його власник доведе його до нормального стану. Була в місті і друкарня, але як і кінотеатр та медсанбат її спіткала сумна доля продажу.

Список безпрецедентного розпродажу можна продовжити. В погоні за власним збагаченням забуваємо про майбутнє наших дітей. Не дивуймося, чого в місті розвелася і наркоманія, і алкоголізм, чому гинуть молоді люди. Крім барів, ресторанів, яких лише в центрі міста з десяток, молодь більше не має де себе подіти та чим зайняти. Якби не церква та школи, чи почули б ми про духовність та моральність, чи, може, культуру? Ніхто з «правителів» не звітував про свою роботу перед громадою, що їх обрала. Не радився, не питав дозволу чи згідні ми, равчани, позбутися того, до чого звикли, - закладів культури, відпочинку тощо. Тобто позбавили нас участі у вирішенні наших проблем. На різних рівнях ніхто не підтримує ініціативи тих громадян, яким не байдуже, якою може стати Рава при такому «владарюванні».

Треба подякувати  тим активістам, які намагаються врятувати, відновити те, що було втрачено чи занедбано. Хотілося б, щоб така активність практикувалася регулярно, щоб вона стала нормою нашої діяльності, нашого життя для нашого ж блага. І чим більше буде ініціатив з боку громади, тим скоріше ми зупинимо спекулятивні махінації навколо продажу землі, того, що роками служило нам, що було нашою власністю, власністю міста, окрасою, місцем роботи і відпочинку. Треба усім нам змусити ефективно працювати владу для людей і щоб вона неухильно дотримувалася кодексу честі державного службовця.

Ірина Поточанська