Сайт міста Рава-Руська

У той час, коли місто інтенсивно готувалося до свого 555-го Дня народження та ювілейного фестивалю і всі ходили та ахкали, як же добре прибрали центр нашого міста, побіли бордюри, дерева, покосили кущі вздовж Львівської вулиці, все ж до ідеального свого вигляду Раві ще далеко і далеко. Не хочемо применшувати ролі комунальної служби міста, яка, віддамо їй належне, таки спромоглася знайти кошти і на вапно для побілення бордюр, і на паливо для газонокосарки, за що і равчани і ми їй дуже вдячні. Проте причепурений центр міста, далі якого учасники та гості фестивалю, мабуть, і нічого в Раві більше не бачили, не вирішив проблеми відсутності належного місця для відпочинку самих мешканців: за побіленими бордюрами та підстриженими кущами Львівської вулиці ховається зовсім інша Рава, де немає місця для равчан, але де знайшлося місце горам сміття та двометровим кропивам…

Першу публікацію із циклу «Рава «в лопухах» ми вирішили розпочати із розповіді про сквер у самому центрі міста, від остаточного знищення якого врятувала збудована там у 2001-му році капличка. Неодноразове наголошення на тому, що поруч із місцем молитов тисяч мешканців міста не може функціонувати ювелірний магазин та магазин автозапчастин, на жаль, не змусило прокинутися совість їх власників. А для чого? Очевидно, що для людей, у очах яких все позначено доларовими купюрами, а у серці немає нічого святого, які, якби мали можливість, відкрили будівельним супермаркет на території церкви, усі душевні бажання зводяться до збільшення розміру гаманців. Відомо, що окрім відданих за час головування попередніх міських голів ділянки на території уже колишнього скверу для вищезгаданих об’єктів, решту частину земельних ділянок, які знаходяться якраз за самою капличкою, було віддано ще двом «поціновувачам святого». Одна така ділянка перейшла до рук колишньої посадовиці міської ради, яка мала безпосередній доступ до земельних справ у місті, а друга – до відомого у місті приватного підприємця. Прізвище цих пані та пана ми обов’язково назвемо на сторінках нашої газети у майбутньому, а зараз ми ще чекаємо, що у них прокинеться щось живе всередині і вони передадуть ці земельні ділянки назад у власність міста.

Питання постає в наступному: чому ще поки незабудована земельна ділянка у сквері біля каплички залишається у кропиві півтораметрової висоти? А відповідь полягає у тому, що нікому до цього немає ніякого діла. Комунальна служба сміливо може звернути увагу на той факт, що ці земельні ділянки є у приватній власності і вони не зобов’язані її прибирати, косити траву і т. п. І тут вони будуть праві. А приватним власникам, у свою чергу, начхати на те, що і в який ріст там росте, оскільки, проходячи повз, зверніть увагу, як вдало вдалося приховати від гостей міста це неподобство, де з однієї сторони його закриває сама капличка, а з іншої – живопліт.

Тим часом люди, старі бабусі та дідусі, молоді мами з дітьми, у сорокаградусну спеку, йдучи у центрі міста, не можуть знайти собі спокійного місця у тіні, де не буде насмічено, де місцева «шпана» не роз’їжджатиме на авто та мопедах (мається на увазі міська алея) і де вільна лавка не перетворюватиметься на ложе для алкоголіків.

Тарас Левко