Головна » Статті » Інше |
СПОВІДЬ Гріхів не втаюю, мій Боже, Грішила, блудно жила тоже. І злість, і зависть – все в мені, Десь там в нутрі, на самім дні! Захланність, лінь, погорда, бруд, Над ближнім я вчиняла суд, Бажала зла, вела розправу, Собі плела оманну славу. Дітей нічому не навчила, Сама, як черв у хроні жила! Прозріла, Господи, і каюсь, Змінитись, Боже, постараюсь. Вчини, Всевишній, наді мною, Щоб жила в страсі Божім і покою. Любила ближнього, молилась, Як фарисей той не хвалилась. Воістину, зроби – прошу! Спаси заблудшую душу. На Тебе, Боже, уповаю, Прошу, молюся і благаю! Дозволь в Причастії Святому Розкаятись в гріхові свому! Молюся за загублену без імені душу, Я каюсь, плачу, Господи – прости, прошу! КРИК ДУШІ Мої вірші – моя рідня Я з ними раджуся щодня Встаю я з ними і лягаю, Своє життя їм повідаю. Що вразило і що болить, Віршам розповідаю вмить. Часом у мріях на папері — В реальність відчиняю двері. Дивуюся – коли писалось? А час пройшов, все так і сталось. Бо слів не викинеш з вірша У кожного своя душа. Вони зі мною, як сім’я, Мої вірші і з ними я. Я в них душею не кривлю, Мов перед Кесарем стою. Не в тім біда, що не друкують, А в тім – читають і не чують. Часами знизують плечама – Чудачка ця живе віршами. А час так швидко проминає, Була людина – і немає. Лишилися її вірші — Болючий спомин – крик душі. | |
Переглядів: 654 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |