Сайт міста Рава-Руська

Вкотре, напередодні Дня Незалежності, навколо цього урочистого свята в Україні панує якась незвична атмосфера. Але незвична вона зовсім не від того, що 24 серпня, так би мовити, «хрестини» нашої Неньки. Насправді, у суспільстві в цілому панує якась певна невизначеність. І складається таке враження, що наші громадяни ще не до кінця усвідомили значущість та історичне значення цього дня.

Популярними виправданнями на такі дискусійні питання, що стосуються українства, мови, територіальної приналежності, історії та інших подібних тем часто слугує відповідь на кшталт ментальності нашого народу. Дивно, адже подібні питання в більшості будь-яких інших країнах темами для дискусій не є, а навпаки, консолідують навколо себе політиків. Проте у нас, нажаль, ще років з 10 – 15 народ терпітиме подібні спектаклі, чергова прем’єра яких відбуватиметься напередодні нових виборів. Допоки останній комуніст з числа тих, які швиденько після перебудови змінили червоний партквиток і стали відданими патріотами України, не відійде від влади, доти спекуляції подібними темами будуть актуальними. І справа тут зовсім не в ментальності нашого народу. Один викладач історії Львівського університету на своїй лекції сказав: «Ми не можемо, не маємо права говорити про нашу ментальність в контексті сьогодення». І справді, як же ми можемо робити висновок про те, який ми народ, якщо самі є його представниками? Ми можемо говорити зараз лише про те покоління нашого народу, яке давно відійшло у небуття, адже тоді ми маємо змогу проаналізувати те, що було до них, під час і після їхнього життя. Тому справжню оцінку теперішньому, уже незалежному поколінню зможуть дати, як мінімум, наші правнуки.

Дуже часто доводиться чути таку думку, що нам, українцям, потрібен диктатор або щоб хтось нами керував. Це ще один приклад того, як стара комуністична еліта вдало ховається на посадах дрібних чиновників, починаючи від директорів шкіл і, закінчуючи урядом, поширюючи серед населення подібні думки. Просто таким чином набагато легше розкрадати і «творити» у власних інтересах.

Цього року в Україні повнолітніми стала не лише держава, а й перше, повністю українське покоління, народжене у 1991-му році. Поступово представники нового суспільства, яке не було ані жовтенятами, ані, піонерами, ані комсомольцями витіснять стару так звану «еліту» і почнуть будувати українську Україну. Це не є справою кількох років. Історія розповідає про безліч прикладів того, як теперішні наддержави йшли до своєї могутності, самостійності. Варто лише відкрити будь-який підручник з історії і ви побачите, що боротьба тривала століттями. Тому не робіть помилкових висновків і не вводьте себе в оману, що 18 років маємо державу, а результату ніякого, що живемо погано. Наша біда полягає не в тому, що нам випала доля жити в Україні, а в тому, що ми не вміємо бути її громадянами!

Отже, дорогі співвітчизники, українці, браття та сестри, почнімо, насамперед із себе. Не шматуйте власну країну своїми антиукраїнською позицією, байдужістю до українства, до того, що нас робить нами! Подумайте, що ви зробили для того, аби наша держава була справді нашою, і тоді ви зрозумієте, що не маєте морального права займатися насиллям над своєю Україною!

«...І лицемір’я упаде,

І славословіє погине.

Розправить крила молоде

Безсмертне плем’я України» .(Олесь Гончар, «Україні»).

Захар Негода