Сайт міста Рава-Руська

- Липник – це моє життя, моя маленька Батьківщина. Не уявляю собі життя без свого села, людей, рідної хати. Саме у тут жили мої батьки, батьки моїх батьків. Саме у Кам’янці-Липнику я народилась, пішла до школи, працювала, вийшла заміж, народила восьмеро дітей. До речі, хата, у якій я живу разом із своєю сім’єю зараз, побудована ще моїми дідом і бабцею, а в садку поруч і досі ростуть дерева (яблунька та грушка), яке пам’ятають тепло їхніх рук.

- Звичайно! Адже я – мати, яка народила і виховала восьмеро дітей. Із впевненістю кажу, що більшого щастя немає, як мати багато дітей. Мої діти – це усе! Без них життя було би неповним. І якщо у моїх дітей усе добре, тоді я щаслива у вісім разів більше.

- Впевнена, що для кожної мами її діти - найкращі. Їх у мене, як я вже казала, восьмеро – четверо дівчаток і четверо хлопців. Найстарша, Аня, вже вийшла заміж і народила дівчинку Вероніку, тож я вже бабуся. Наймолодший – син Василько. Він ще навчається у четвертому класі школи. А ще є Катруся, Володя, Мар’ян, Василина, Іван і Наталія. Усі вони дуже дружні, хоча і мають зовсім різні характери.

- Так вже ведеться у нашій родині, що імена обирають усі самостійно, адже народжуються у дні відповідних свят: Василько – січневий, Василина – лютнева, Володя та Іван – липневі, Мар’ян та Наталія народились у вересні, Катруся – у листопаді, а Аня – у грудні. Впевнена, що Богом дані імена допомагають їм у житті.

- Коли я була такою, як вони, нас збирали в клубі, де організовували вечори на різну тематику. Після навчання усі гарантовано мали роботу. Зрозуміло, часи змінились, негативної інформації побільшало, самому треба пробивати дорогу в житті. Але я завжди налаштована дуже оптимістично. З дітьми розмовляю, пояснюю що добре, а що – погано. Окрім цього, ми усі завжди працюємо: коли дівчата пораються на кухні, хлопці щось майструють, дівчата – на грядці, хлопці – біля худоби, дівчата – прибирають, хлопці – заготовляють дрова. І так було завжди.

- Мої батьки, а потім і я, працювали в колгоспі ім.Чапаєва.  Коли усе розвалилось, постало питання як прогодувати сім’ю. Але я не бідкалась, не нарікала на долю, адже в селі, як і належить, кожен має город, сад, худобу та птицю. Якщо працювати, то голодним не будеш.

-  Чи хороша із мене господиня – людям вирішувати, але готувати любила завжди. Раніше, коли відзначали весілля вдома, щотижня вигадувала усе нові та нові страви щоб задовольнити смаки гостей. Зараз, коли усі почали користуватися послугами ресторанів і потреба в господинях відпала, я почала займатися випічкою на замовлення. Кажуть, що смачно.

- Думаю, що так. В юності сама складала сценарії, організовувала вечірки і особливо полюбляла малювати. Одного разу щоб кімнату зробити яскравішою, виготовила трафарет і за день усі стіни в ній розмалювала у великий кущ червоних троянд.

- Я дуже миролюбна, вмію пробачати. Мені не властиво довго гніватись, але миритись із тим, коли людина обманює, не можу.

- Так. Це – діти, діти і ще раз діти.

- Зиму через її норовливий характер, світлий колір, свята, які вона нам дарує. А ще, і це в мене з дитинства, люблю осінь. Саме восени сонце – лагідне, листя –  барвисте, яблука та груші наливаються нектаровим смаком. А п’янкий запах скошеної трави, гуркіт тракторів у полі, смак хліба із нового врожаю – це ні з чим не порівняти.

- Усім бажаю миру, адже це побажання сьогодні дуже актуальне. Також – здоров’я, бо без нього ніяк! Дивіться на життя оптимістично та знаходьте час для спілкування.

 

Олена Криниця, газета "Прикордоння" №5 (49) від 18 квітня 2014 року