Головна » 2014 » Вересень » 3 » Старенька бабуся без жодних вагань та запитань одразу пожертвувала на військо 50 гривень
09:37
Старенька бабуся без жодних вагань та запитань одразу пожертвувала на військо 50 гривень
 
 
Війна України з Росією на Сході України триває вже понад чотири місяці. За цей час українці перерахували на потреби армії понад 135 мільйонів гривень, десятки тонн харчів, чимало одягу, засобів гігієни, особистого захисту тощо. Рава-Руська також не стала винятком.
У середині минулого місяця стало відомо, що 17 липня зі Львова у зону бойових дій відправляється спецбатальйон, командиром якого є равчанин. На потреби цього батальйону бракувало грошей для закупівлі тепловізора. Таким чином, члени організаційного комітету з підтримки Збройних Сил України на чолі з членом виконкому Василем Долішним протягом трьох днів збирали необхідну суму. Ми вирішили описати один день зі збору коштів на підтримку українського війська.
Понеділок, 14 липня. Про те, що потрібно терміново зібрати кошти для спецбатальйону «Львів», командиром якого є равчанин, нам стало відомо близько десятої години ранку. Вже за півтора години ми разом з Василем Долішним, який у березні на громадських зборах ініціював створення відповідного оргкому, відправилися шукати благодійників серед підприємців.
На вулиці спека – 30 градусів вище нуля. Перше місце, куди заходимо, магазин з продажу лотерей.
- Доброго дня, - привітався Василь Долішний. – Ми з Рава-Руської міської ради, збираємо кошти на підтримку українського війська. У четвер хлопців зі Львова відправляють на Схід. Там командиром є равчанин. Можливо, можете чимось допомогти?
Продавець лотерейних білетів, трохи зніяковівши, відповіла, що вона від магазину не може давати грошей.
- Потрібно говорити з власником, - відповіла вона.
- Ну, то дзвоніть, - попросив Василь Дмитрович.
- До них у такий час важко додзвонитися, вони не беруть слухавки, - викрутилась продавець. 
Ось так. Перша спроба допомогти захисникам Вітчизни виявилася невдалою. Рушаємо далі. Заходимо в одну з аптек у центрі міста.
- Це вирішує власник, - говорить одна з провізорів. – Він буде тут після другої години, зайдіть тоді.
- А ви можете подзвонити і поцікавитися, чи є сенс приходити згодом? – наполягаємо. – Щоби знати, допоможете чи ні.
Провізор робить спробу додзвонитися, але каже, що ніхто не піднімає слухавки. Йдемо з аптеки знову ні з чим. Надію на те, що вдасться зібрати бодай половину суми, швидко починаємо втрачати.
З торгового пасажу, у якому розміщується кілька магазинів з одягом, повертаємося зі сімдесятьма гривнями. З трьох продавців одна відмовила, інша дала від себе особисто 20 грн., третя подзвонила до власника, який дозволив пожертвувати 50.
Півгодини, а вдалося зібрати лише 285-у частину від необхідної суми.
- Це немає жодного сенсу. Так ми не зберемо навіть четвертої частини, - кажу Василеві Дмитровичу. На це він не відповів, навіть не зупинився у сумнівах. Йдемо далі. 
В універмазі з семи магазинів гроші на армію дали лише в одному. Ще в одному п’ять гривень добровільно пожертвувала продавець особисто від себе. 
Виходимо на вулицю і подумки навіть не хочеться рахувати, яку смішну суму зібрали за 45 хвилин.
У одному з магазинів ритуальних послуг продавець, жінка близько 60 років, дзвонить до власника. Почуваємось ледь не жебраками. 
- Казав дати 50 гривень, - кладе слухавку і тягнеться до грошей. – Скажіть, а їм шкарпеток не треба? – питає.
- Наразі цього у них достатньо, - відповідаємо. – Зараз хлопцям не вистачає грошей на тепловізор.
Пропонуємо передати шкарпетки біженцям зі Сходу, які оселилися в Раві.
- У мене знайома торгує секонд-хендом. Розповідала, що недавно приходив один такий, понабирав цілу купу речей і нумо претензійним тоном: «Давайте мне скидку! Я – беженец!», - обурюється продавець. – То скажіть, це – нормально? Наші хлопці там гинуть, бо вони хочуть в «Рассєю», а їхні хлопи звідти будуть сюди втікати, а ми ще маємо їх вдягати і годувати? Нехай жінок і дітей відправляють, а самі – автомат у руки і вперед, на передову!
Таких розмов за час, що ми збирали кошти, доводилось слухати майже щоразу.
- У мене брат служить на Сході вже три місяці! Йому ці гроші дійдуть? – емоційно цікавиться чоловік 35 років у магазині, куди ми прийшли збирати гроші.
- Ми збираємо гроші на конкретні речі і передаємо їх адресно – у спецбатальйон «Львів», - відповідаємо.
- Якщо адресно, то так, це зовсім інша справа, - відповідає і дає 50 грн., хоча до нього за пожертвами не зверталися. 
Першу серйозну пожертву зробили у магазині автотоварів. 200 грн. продавець пожертвував знову ж таки після дзвінка власникові. Таку ж суму пожертвували і кілька магазинів, які торгують алкоголем і тютюном. У двох з них – власник один і той же, але ми про це не знали. Так, у обох випадках до нього телефонували і обидва рази він сказав пожертвувати по 200 грн. 
У магазині в центрі Рави, який стоїть поруч із колишньою автобусною зупинкою і працює цілодобово, власниця, коли до неї зателефонували, одразу відповіла категоричною відмовою щодо пожертви на армію.
- Сказала нічого не давати, - відповів продавець.
Як виявилось, власником цього магазину на одному із найкращих для торгівлі місці, є колишній депутат Рава-Руської міської ради.
У одному з найбільших магазинів одягу у центрі Рави-Руської зустрілися з ще одним категоричним небажанням пожертвувати кошти на потреби учасників війни на Сході. 
- У мене гаманець пустий, не маю зараз ні копійки, - одразу відповіла дружина власника магазину, яка в цей час перебувала у магазині.
- Ми збираємо гроші з підприємців, - говоримо ми.
- Ну, то треба дзвонити до власника. Якщо ви з міської ради, то повинні мати його номер телефону. Він – депутат, - відповіла дружина. Зрештою, продавець диктує нам його номер і ми самі до нього телефонуємо. У підсумку, виходимо із цього магазину з нічим.
Також з нічим виходимо з іншого великого магазину, де торгують дорогими товарами: постіллю, іграшками, предметами декору, аксесуарами.
- Власники закордоном і зв’язатися з ними ніяк не можна, - відповіла продавець.
Також закордоном виявилися власники ще двох магазинів в центрі Рави. Мабуть, відпочивають…
У магазині з продажу комп’ютерів офіційному листові-зверненню за підписом міського голови, зошиту з печаткою для запису пожертв не повірили і сказали, щоби їм надати банківський рахунок.
- У мене два племінники на Сході, - говорить бармен у одному з барів неподалік ринку. – Ми їх повністю одягли, купили бронежилети.
На місцевому малому ринку розмова з продавцями, як правило, займала не більше однієї-двох хвилин і була більш продуктивною. Можливо, у цьому допоміг один із підприємців, який має тут свій павільйон. Він люб’язно погодився бути нашим проводирем, аби результат збору коштів був більш відчутним.
- За 20 років армію розвалили, тепер треба її піднімати, - дає 50 грн. інший чоловік.
Бабуся, на вигляд близько 70 років, яка торгує шкарпетками, нижньою білизною та футболками, без жодних запитань та вагань одразу пожертвувала 50 грн. Таку ж суму без вагань і одразу дав чоловік, який все торгує годинниками, батарейками, ліхтариками, мабуть, весь час, що я себе пам’ятаю. Майже всі на ринку, незважаючи на те, що він був вже наполовину зачиненим, зробили добровільну пожертву українському війську.
- А по скільки в середньому дають? – найчастіше чули запитання.
- По-різному: хто 20, хто 50, є і такі, що і по 200 грн. давали, - відповів Василь Долішний.
Зрештою, найбільш прийнятною для більшості стала сума саме із зображення Михайла Грушевського. Стільки ж дав й інший підприємець, з яким ми випадково зустрілися вже біля виходу з ринку.
- Зараз ще гляну в автомобілі, бо з собою більше не маю, - відповів і через хвилину повернувся і пожертвував ще… 500 грн.! Таку ж суму без жодних вагань пожертвував і власник ринку.
- Беріть гроші, але щоби передали хлопцям, які воюють, а не тим рагулям-генералам, що на «мерседесах» їздять, - говорить одна із власників павільйону з побутовою хімією, яка водночас у ньому і торгувала.
- Минулого тижня подарував хлопцям дві пари гумових чобіт, - говорить чоловік 30 років, який торгує засобами для польових робіт. – Тому символічно даю 20 грн.
Відчуття того, що цілий день на тридцятиградусній спеці ми проходили недаремно закріпив власник однієї з аптек у центрі міста, куди ми навідувалися ще вранці. Послухавши нас, прочитавши лист-звернення міського голови, він спокійно закликав провізора і попросив її приготувати 1 тис. грн.
- Якщо забракне, то звертайтеся ще, - зазначив він.
Як це не дивно, але більшість коштів, які ми зібрали у цей день для спецбатальйону «Львів», пожертвували підприємці з малого ринку міста. Очевидно, саме там, а не у центрі Рави, сьогодні більш вигідно займатися торгівлею. Справді, прибуток вже згаданої сімдесятирічної бабусі, яка на ринку торгує шкарпетками, буде в рази більшим, ніж у власників магазинів одягу у центрі міста чи комп’ютерної техніки, адже їй непотрібно покривати свій стіл та лавку, на яких вона торгує, мармуровою плиткою, немає сенсу встановлювати позолочену люстру, камери спостереження, наймати охорону і їздити за товаром в Європу, лікуватися на березі моря в Болгарії чи Туреччині. Саме тому така «велика» пожертва у розмірі 50 грн. для неї не буде відчутною.
14 липня підприємці Рави-Руської пожертвували майбутньому українців та Української держави 4 тис. 965 грн. Багато це чи мало – значення має. Важливо те, що, незважаючи на ті жорсткі і великі податки, які вони змушені платити державі, підприємці розуміють необхідність підтримки війська держави, у якій вони займаються своєю справою. Інакше, невідомо чи матимуть вони можливість це робити і надалі і чи існуватиме держава, яка створила для них умови для цього, у майбутньому.
 
Андрій Бучко,
газета "Прикордоння" №10 (54) від 30 серпня 2014 року
Категорія: газета "Прикордоння" | Переглядів: 1039 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]