Сайт міста Рава-Руська

Виборці Жовківського та Яворівського районів традиційно входять до одного виборчого округу №122. На цьогорічних виборах народних депутатів з 176 тис. 692 виборців, які були внесені у виборчі списки на теренах обох районів, на виборчі дільниці прийшли проголосувати 123 тис. 834. Таким чином, небайдужими до обрання нового складу Верховної Ради виявилось 70% яворівчан та жовківчан.

Обрання депутатів-мажоритарників є найбільш цікавим для виборців, особливо у невеликих містах та селах, адже вони, здебільшого, мають безпосередній доступ до кандидатів у народні депутати, на власні очі можуть побачити та поспілкуватися із ними, на відміну від тих, хто йде на вибори по партійних списках.

У жовківсько-яворівському окрузі виборці обирали свого представника у законодавчому органі влади з одинадцяти претендентів. Чинний народний депутат Василь Пазиняк, нагадаємо, на попередніх виборах був обраний саме від цього округу, зареєстрував свою кандидатуру і на цих виборах, але згодом її зняв. Такий вчинок для багатьох виглядав щонайменше дивно. Виборці, опоненти Пазиняка одразу висунули дві версії такого кроку. Одні розповідали, що Василь Степанович втомився від великої політики, інші не опускали нагоди зробити йому закид, мовляв як народний депутат він нічого не зробив для округу.

Однак, взявши до уваги результати виборів у 122 окрузі, причина того, що Василь Пазиняк зняв свою кандидатуру, насправді може бути зовсім іншою. Однак про це – згодом. 

Стати народним депутатом від 122 округу пробувало чимало відомих як на місцевому рівні, так і в Україні кандидатів. Це і політолог Тарас Возняк, і міський голова Рави-Руської Ірина Верещук, і командир 24-ї окремої механізованої бригади Олександр Павлюк, і сотник Майдану Володимир Парасюк, і депутат Львівської обласної ради Іван Бокало. Останній став відомим навіть у Росії завдяки весіллю, яке організував своїй доньці незадовго до виборів. 

Саме цих кандидатів і вважали фаворитами виборчої гонки у 122 окрузі. А соціологічні опитування, оприлюднені за кілька днів до виборів, показали що з великим відривом на парламентських виборах тут переміг би Володимир Парасюк, за якого проголосували б 38% тих, хто готовий був взяти участь у виборах. В той же час, найближчі суперники Парасюка мали рейтинги менші 10%.

Такий кредит довіри до Володимира Парасюка пояснювався тим, що він був сотником Майдану, вийшов на сцену і поставив ультиматум лідерам тодішньої опозиції щодо відставки тодішнього президента Віктора Януковича.

Незважаючи на соціологічне опитування, після виборів 2012 року його результати у 122 окрузі не могли свідчити про гарантовану перемогу на виборах лідера електоральних симпатій відповідного до проведеного дослідження напередодні волевиявлення. Нагадаємо, два роки тому соціологічні опитування передбачали приблизно такий же впевнений результат кандидата Тараса Козака, однак у підсумку він програв переможцю, вже згаданому Василю Пазиняку, близько 20% голосів виборців.

Історія зі соцопитуваннями на парламентських виборах-2014 не повторилася і Володимир Парасюк, як і прогнозувалося, одержав переконливу перемогу. За нього проголосувало 56,56% виборців. Парасюк набрав майже такий самий відсоток голосів, як і Василь Пазиняк на виборах два року тому. Тоді за останнього проголосувало 55,86%.

Однак, на відміну від виборів 2012 року, коли були чітко виражені переможець і кандидат, який посів друге місце, на виборах 2014 року інші кандидати розпорошили між собою голоси виборців.

До речі, існує версія, що Василь Пазиняк, розуміючи, що вибори виграє Парасюк, і зняв свою кандидатуру. Така причина була б цілком логічною, адже за плечима Пазиняка – величезний досвід роботи у Львівській обласній раді, куди він чотири рази поспіль був обраний депутатом. Саме тому програвати молодому супернику, у якого досвіду у політиці взагалі немає, для Василя Пазиняка було б щонайменше прикро.

Перемога Парасюка пояснюється просто – у час війни країна потребує героїв. Доля дала йому шанс опинитися у потрібний момент, у потрібному місці і сказати потрібні слова, які почули мільйони українців. Згодом історія про начебто перебування Володимира Парасюка спочатку у полоні в сепаратистів, а згодом – у росіян, статус героя закріпила за ним. Крім того, вдало було обрано стратегію ведення ним виборчої кампанії. Володимир Парасюк конкретного виборцям нічого не обіцяв, у своїх виступах і відповідях на запитання постійно говорив про те, що у роботі народного депутата головне його патріотизм, а сам він не надто прагне до Верховної Ради. Більше того, він «підкупив» виборців словами про те, що не витрачатиме грошей на передвиборчу агітацію.

Однак заяви Парасюка, таке враження, дисонують із тим, як насправді велася його передвиборча кампанія. Образ молодого і незаплямованого хлопця можна було б легко розвінчати. Однак зробити це було неможливо, оскільки виборці не готові були повірити у те, що Володя не такий, яким вони собі його уявляють. До прикладу, якщо лише взяти до уваги кількість публікацій у пресі та появу в ефірах телеканалів Парасюка в останній місяць перед виборами, при чому як місцевих, так і загальноукраїнських, то можна наштовхнутися на думку про те, що це було елементами ведення виборчої кампанії. Якщо це справді так, тоді не важко припустити, у скільки вона могла обійтися будь-якому кандидатові у народні депутати. Це набагато більше, ніж тих 200 тис. грн., які, за словами Парасюка, він готовий був витратити для ведення виборчої кампанії.

Якщо послухати виступити Володимира Парасюка перед громадами, на телебаченні, то можна дійти висновку, що освіта, наявність досвіду, професійні навики, на його думку, не є основними, аби бути народним депутатом чи керувати країною. Головне – патріотизм. Слухаючи його, складалося враження, що готуватися до виступів Парасюку було ні до чого. Крім того, конкретних відповідей на питання щодо його заяв журналісти, опоненти, виборці здебільшого так і не дочекалися. Наприклад, яка з партій у час війни, коли українці збирають гроші на допомогу учасниками АТО, готова була запропонувати 2 млн. доларів Володимиру Парасюку, аби він погодився увійти у її виборчий список.

«Темною» можна вважати і сторінку у біографії Парасюка щодо його освіти. Так і не зрозуміло, чи він таки закінчував вищий навчальний заклад, чи він там продовжує навчатися, чи правда, що його було відраховано (останнє підтверджують відповіді на інформаційні запити).

Крім того, перед виборами з’явилася інформація, що Володимир Парасюк – це «проект» олігарха Коломойського,  хоча перший це і спростовував.

Зрештою, як би там не було, серед експертів переважає думка, що у такий час, який є зараз в Україні, Володимир Парасюк, як і козак Михайло Гаврилюк (активіст Майдану, якого працівники «Беркуту» роздягли на морозі і фотографувалися з ним, на виборах 26 жовтня також був обраний народним депутатом у одному з мажоритарних округів – Авт.) могли б легко перемогти у будь-якому окрузі в центральній чи західній Україні. До слова, останній з невеликим відривом переміг міського голову Бучі, якого обирали керувати громадою 4 рази поспіль (!). 

У час війни країна потребує героїв і вибори 26 жовтня є яскравим підтвердженням цього. Інша справа, чи зможуть національні герої добитися перемоги Україні у війні, перебуваючи у стінах Верховної Ради, чи зможуть вони покращити рівень життя громадян України, чи бодай вирішити ключові питання на окрузі, у якому їх було обрано. Аби це зрозуміти, не доведеться чекати завершення каденції Верховної Ради восьмого скликання (чого ніхто не прогнозує). Один рік – час, який покаже, чого насправді варті наші обранці.

За результатами виборів у 122 окрузі друге місце посів висуванець «Блоку Петра Порошенка» Тарас Возняк, який на 19 голосів випередив командира 24-ї окремої механізованої бригади, висуванця «Батьківщини» Олександра Павлюка. Так, результат першого 10,19% голосів виборців, а у другого – 10,17%.

Високий результат Тараса Возняка, якого знають у політичному житті у Львові, але навряд чи він настільки відомий у селах Жовківщини чи Яворівщини, аби за нього проголосувало майже 12,5 тис. виборців, очевидно пояснюється брендом партії Президента. На виборах 2012 року багато невідомих широкому загалу кандидатів, серед яких і вже згаданий Василь Пазиняк, потрапили до парламенту не в останню чергу завдяки тому, що були висуванцями Об’єднаної опозиції. Тому сміливо можна припустити, що і на виборах 2014 року висування партією зіграло важливу роль.

Результат же Олександра Павлюка, як і у випадку з Володимиром Парасюком, можна пояснити запитом на героїв у суспільстві. Перший є не лише командиром 24-ї бригади, а й був командиром у зоні АТО, тому його статус героя принаймні на Яворівщині ніхто не піддавав сумніву. 

Несподівано четвертий результат з 8,3% голосів показав самовисуванець, депутат Львівської обласної ради Іван Бокало. Незважаючи на те, що він на останніх місцевих виборах у 2010 році переміг і став депутатом Львівської обласної ради, надзвичайної активності, загалом, навіть у Жовківському районі саме як депутат, таке враження, він не проявляв. Синьковичі, яке є рідним селом Бокала і для якого він справді зробив багато, зокрема, побудував церкву, дало йому більшу підтримку, ніж переможцю Парасюку. Однак високий результат Бокала здобутий завдяки Жовківщині. Тут він набрав 70% своїх голосів, в той час як на Яворівщині – решту.

Успіх на Жовківщині забезпечив Бокалу четверте місце у виборчій гонці у 122 окрузі. Однак подейкують, що ціна згаданого результату для нього була надзвичайно великого, оскільки до проведення власної виборчої кампанії він залучив чимало ресурсів. Та й, якщо вірити неофіційним джерелам, Бокало розраховував перемогти на цих виборах, саме тому не шкодував для цього нічого.

Свій Бокало був і на Яворівщині. Володимир Пекар – підприємець із Новояворівська, позиціонуючи себе як представник «Народного Фронту», незважаючи на те, що балотувався як самовисуванець, на виборах посів п’яте місце. Це, а також надзвичайно велика кількість білбордів (особливо у Новояворівську, де близько 20 тис. виборців) принесли Пекару результат у 5,5% голосів виборців. Варто зазначити, що здобутий він здебільшого саме на Яворівщині, де з понад 6 тис. 700 виборців, які проголосували за Пекара загалом, близько 4 тис. 900 були саме у цьому районі.

Міський голова Рави-Руської Ірина Верещук, яка йшла самовисуванцем, здобула на виборах 5 тис. 469 голосів – 4,46%. Такий результат став дещо неочікуваним, оскільки Верещук є достатньо відомою політичною фігурою принаймні на Львівщині. Однак він є досить непоганим, враховуючи те, що мер не мала підтримки жодної з політичних сил чи олігархів. Крім того, на відміну від попередніх кандидатів, доволі слабо була представлена зовнішня агітація Ірини Верещук не лише по окрузі, а й у самій Раві-Руській. Зокрема, у Жовківському районі її агітки постійно зривали, а за три тижні до виборів один з агітаційних білбордів було двічі пошкоджено та знищено невідомими особами.

Зрештою, на відміну від Івана Бокала та Володимира Пекара, Ірина Верещук у обох районах показала більш-менш однаковий результат, хоча й дещо більше голосів виборців здобула на рідній Жовківщині.

Висуванка Української Народної Партії Ольга Давид набрала 2,17% голосів виборців. В окрузі вона людина майже невідома і її результат, враховуючи це, такоє є доволі високим. Очевидно, значну роль у тому, що понад 2,5 тис. виборців довірили їй свій голос була наявність значної кількості агітаційної реклами, яка була більшою, ніж у тої  ж Верещук (принаймні, на прикладі вулиць Рави-Руської це чітко було помітно).

Ще одна жінка, журналіст Людмила Шубіна з Яворова, на виборах у 122 окрузі набрала 1,17% голосів виборців.

Колишній районний, а тепер – обласний депутат, добре знайомий жителям Жовківщини Богдан Каспер, попри позиціонування себе із «Правим сектором», на виборах набрав 0,6% - 747 голосів. Враховуючи те, що ще навесні він прагнув стати головою Жовківської РДА, начебто заручившись підтримкою великої кількості місцевих мешканців, такий результат, навіть якби він був лише у одному Жовківському районі, можна вважати цілковитим провалом і він ненабагато більший від ще менш відомих кандидатів Артура Шешені («ЗАСТУП») та комуніста Віктора Гаршина, які набрали 0,44 та 0,38% відповідно.

Щодо результату політичних сил, то у яворівсько-жовківському окрузі, як і на всіх решта, перемогу здобула партія прем’єр-міністра «Народний Фронт», за яку проголосувало 38,29% виборців. На другому місці із суттєвим відставанням «Блок Петра Порошенка» - 19,77%, на третьому – партія мера Львова «Об’єднання «Самопоміч» - 16,32%, а на четвертому – Радикальна Партія Олега Ляшка отримала 6,62%, 

А от переможець на виборах 2012 року у 122 окрузі ВО «Батьківщина», яка тоді здобула тут 41%, цього разу набрала майже вдесятеро мене – 4,82%. І якщо тоді такий результат пояснювався тим, що на базі партії Юлії Тимошенко, по суті, існувала Об’єднана опозиція, а Арсеній Яценюк, партія якого на цих виборах перемогла, тоді балотувався у списках «Батьківщини», то такий результат останньої не є дуже несподіваним.

А от результат ВО «Свобода», яка і два роки тому, і тепер йшла на вибори окремо, сміливо можна вважати провальним. Якщо у 122 окрузі у 2012 році ця політична сила набрала 36,11% голосів виборців, то тепер – лише 4,66%. При чому саме у цьому окрузі «свободівці» набрали найменший відсоток голосів серед усіх округів на Львівщині і лише тут не подолали п’ятивідсотковий бар’єр. Багато хто припускає, що такий низький результат тут пов’язаний із конфліктом «Свободи» з Іриною Верещук, який триває вже більше року. 

«Громадянська позиція» Анатолія Гриценка на Яворівщині та Жовківщині разом здобула 4,02%, «Правий сектор» - 2,17%, «ЗАСТУП» - 1,46%. Усі ж інші політичні сили набрали менше піввідсотка голосів виборців.

Вдруге поспіль виборці Яворівського та Жовківського районів на парламентських виборах віддають більшість голосів переможцю. Здобути понад 50% голосів виборців для будь-якого кандидата означає отримати величезний кредит довіри від людей і подвійну відповідальність – перед власними виборцями й перед тими, хто голосував проти нього. 

Більшість помилятися не може. Хочеться вірити, що яворівчани та жовківчани не помилилися, обравши 27-річного кандидата без вищої освіти, досвіду роботи на управлінських посадах своїм представником у Верховній Раді Україні. Можливо, й справді все це є другорядним, у порівнянні з патріотизмом та героїзмом. Однак в ті часи та в тих умовах, в яких зараз перебуває Україна, останні два поняття мають властивість дуже часто змінюватися, а вчорашні герої вже завтра можуть стати ледь не головними винуватцями всіх бід… 

 

Андрій Бучко,

газета "Прикордоння" №13 (57) від 18 листопада 2014 року