Сайт міста Рава-Руська

Нещодавно Тарас Григорович відсвяткував свій 75-літній ювілей. Він народився 22 лютого 1939 року у Львові. Однак вже через рік сім’я переїхала до Рави-Руської, де жила на вулиці Шевченка біля, за словами Тараса Горячого, «старого дуба», який стоїть і досі. 

- Моїм хресним татом був український письменник Олійник, а хресною мамою - польська письменниця Єлена Гурська, - розповів Тарас Григорович.

Закінчив Тарас Горячий середню школу №1 у Раві-Руській, після чого у 1956 році поступив у Львівське училище зв’язку, де навчався до 1957 року. 

Займатися шахами Тарас Григорович почав, будучи у сьомому класі школи.

- Колись у нашому домі жили два офіцери, - пригадує Тарас Горячий. – Вони щовечора грали у шахи. Я почав заглядати що вони там роблять. Коли побачив, мені сподобалось і стало цікаво. Почав запитувати, що це за фігури і як вони ходять. Так і навчився грі.

А вже через два роки, навчаючись у дев’ятому класі, Тарас Горячий отримав свою першу серйозну нагороду – за перемогу у чемпіонаті району.

- Мабуть, це була найкраща перемога у моєму житті, - згадує Тарас Григорович.

За словами Тараса Горячого, займатися шахами почав завдяки своєму батькові.

- Колись у Раві найкращим шахістом був такий собі Сікорський. Після нього – мій батько. Я поставив собі за мету стати кращим, - пригадав Тарас Григорович.

Коли Тарас Горячий повинен був йти в армію, у Львові якраз розпочався обласний турнір зі шахів. Він, ігноруючи повістку, на кілька тижнів поїхав для участі у ньому.

- Коли повернувся, комендант погрожував, що відправить документи на мене у прокуратуру. Але, зрештою, враховуючи, що мій батько був ветераном війни, заплющив очі на мою витівку і я таки пішов до війська.

Не покидав заняття в шахи Тарас Горячий і під час служби в армії. Там він неодноразово захищав честь своєї дивізії на різноманітних турнірах.

За словами Тараса Григоровича, свого часу йому довелося грати проти таких згодом відомих шахістів як Михальчишина, Дортмана, Карта, Штейна. Проти останнього грав у 1958 році на першості міста Львова. 

- Мабуть, Леонід Штейн був для мене найважчим суперником, - зізнається Горячий.

А  от найбільш пам’ятним, за словами Тараса Горячого, була гра проти українсько-словенського шахіста Андріана Михайльчишина.

- Тарасе Григоровичу, чи траплялися ситуації, коли вам доводилося піддватися своєму суперникові?

- (Сміється – Авт.). На турнірах – ні. Але в армії якогось довелося грати проти командира. Ми зіграли дві партії – у обох я виграв. Втретє вигравати було вже незручно, тому я піддався. Але тоді він мене «розкусив» і відправив для участі у змаганнях на Спартакіаді.

Починаючи з 1961 року Тарас Горячий є керівником шахового гуртка у Раві-Руській. Крім того, у 60-ті роки він також вів секцію боксу та настільного тенісу. 

- Дружина хотіла розлучатися, - сміється Тарас Григорович. - Уявіть, чоловік йде з дому на роботу о 10 годині ранку і приходить пізно ввечері, навіть не пообідавши вдома. Нерідко діти приносили мені на заняття щось перекусити.

- Чому перестали вести секцію боксу? – запитали Тараса Григоровича.

- Більш як 10 років вів секцію боксу. До мене ходили усі рава-руські шибеники. Але якось мій брат приїхав з Кракова і привіз з собою фільм, у якому йшлося про негативний вплив боксу на мозок людини. 

У 70-і роки Тарас Григорович став начальником дитячої кімнати міліції у Раві-Руській. 

- Я мав справи на 49 порушників. Вони повинні були приходили до мене і звітувати чи раптом чогось поганого не вчинили, не вкрали, - розповів Тарас Григорович. - Влітку Народний дім був у повному моєму розпорядженні. У залі стояло 7 столів, на сцені – також столи, шахові дошки.

У 1970 році Тарас Григорович організував у Раві-Руській шаховий турнір, участь у якому взяло 36 команд. 

- У нас були роздягальня, курилка, суддівська. Директор шахового клубу казав, що організація була настільки на високому рівні, як на республіканських змаганнях, - зауважив Тарас Горячий.

На змаганнях до його команди крім самого Горячого входили ще один хлопець та дівчина – Володимир Копцюх та Надія Кайда. Равчани не програли жодної партії і здобули перемогу зі стовідсотковим результатом.

- Нам казали, що ми встановили рекорд, який повторити ймовірно, але побити – неможливо, - з гордістю згадав Тарас Григорович.

Він розповів, що тоді грати вдома було надзвичайно важко. 

- Над гравцями – багато вболівальників. Зробиш якийсь хід під час партії, який, до прикладу, передбачав втрату фігури, одразу починалися розмови, що програюєш, що зробив неправильний хід, - згадав Тарас Горячий.

Тарас Горячий – унікальний педагог. Мабуть, у Раві знайдеться небагато таких, які працювали ледь не у всіх навчальних закладах міста. Тарас Григорович розпочинав свою роботу у восьмирічній школі (тепер – школа №2 – Авт.), згодом недовго працював у профтехучилищі №60 (тепер – ліцей) та школі №1. Вчительську кар’єру завершив у 2013 році у гімназії, де працював 40 років. Зараз Тарас Григорович продовжує працювати керівником шахового гуртка будинку творчості.

- У восьмирічній школі я добре себе зарекомендував і мене запросили у ПТУ, - розповів Тарас Григорович. – У той час це був ледь не скандал обласного рівня. Коли писав заяву на звільнення зі школи, керівник районного відділу освіти пригрозив директорові – якщо мене не втримає, то він вже не займатиме своєї посади. Насправді змусити мене залишитись у восьмирічній школі було нелегко. В училищі на той час був кращий у районі спортзал, у планах – будівництво найкращого басейну. Там мені обіцяли, що для мене проблем з наявністю інвентарю не буде, а, навпаки, - проблемою буде де його зберігати.

У ті часи я не мав квартири. І поставив умову: якщо директор доб’ється забезпечення мене квартирою, то працюватиму у його закладі. Мені пропонували кілька варіантів, але ми з дружиною ніяк не могли дійти згоди і обрати якусь з них. Зрештою, я таки пішов працювати в училище, аж на 10 місяців…

- Чому такий короткий час?

- В училищі трапився випадок, коли один з працівників отруївся консервами. Він помер, бо лікар два тижні не робив йому операції. Ми тоді з іншими працівниками написали листа, у якому просили притягнути до відповідальності цього лікаря. Але директор училища його не підписав, мотивуючи це тим, що лікар був його товаришем. Саме через це я написав заяву на звільнення.

Два тижні був безробітним. Вперше міг взяти розкладачку, книгу і піти на берег річки засмагати. До цього такого не міг собі дозволити, так як усе літо проводив з дітьми.

Однак вважаю, що за такий короткий час, який працював в училищі у Раві, зробив чимало: нам вдалося придбати 35 пар черевиків з ковзанами, 10 велосипедів, лазерну гвинтівку, якої ще навіть у продажі не було – її сам поїхав на завод і вибирав.

- Ви працювали ледь не у всіх навчальних закладах міста. Де робота була націкавішою?

 - Мабуть, у восьмирічній школі, адже там я організував секцію з настільного тенісу, боксу. Учні, які їх відвідували, показували непогані результати на обласних і районних змаганнях. Зокрема, Володимир Кайда став майстром спорту з вільної боротьби та самбо.

- Тарасе Григоровичу, за роки вашої педагогічної діяльності ви працювали з тисячами дітей. Ким пишаєтесь найбільше?

- Пишаюся всіма. Серед цих дітей траплялися різні: і розбишаки, і відмінники, і сором’язливі, і занадто сміливі. Недавно до мене прийшов хлопчина, який, здавалося, боявся всього на світі, соромився навіть розмовляти. А тепер став лідером серед дітей молодшої вікової групи.

Колись іншого хлопця повіз на турнір. У нього був третій розряд з шахів. На змаганнях він зіграв 9 партій з першорозрядниками і набрав 7 очок з 9 – дивовижний результат!

З дітьми в мене складаються, як правило, хороші відносини. До прикладу, колись одна з моїх учениць навіть приходила до мене просити поради щодо того чи виходити їй заміж чи ні, - з усмішкою згадав Тарас Григорович. – Щодо конкретних учнів, то назвав би Ольгу Горячу, яка стала чемпіоном УРСР з шахів у 1973 році, а також Ірину Горячу – переможницю Всесоюзного шахового фестивалю у Литві.

Найбільшою мрією Тараса Горячого як шахіста було виховати достойних учнів, які б могли виступати на пристойному рівні і просто бути хорошими людьми. І, за його словами, вона здійснилася.

- З тих дітей, яких я навчав, всі стали хорошими людьми. Серед них є і дівчина, яка стала чемпіоном області зі шахів та настільного тенісу. Зараз вона – професор, ведучий спеціаліст з дитячої кардіології в Україні.

Зараз у шаховому гуртку Тараса Горячого займається близько 40 дітей різного віку. Це і діти 5-тирічного віку, і одинадцятикасники. Майже щотижня вони беруть участь у різноманітних турнірах місцевого, районного, обласного, всеукраїнського чи навіть міжнародного значення. І, до слова, щоразу повертаються з чималою кількістю нагород. Зрештою, і сам Тарас Григорович  дотепер грає у шахи. Своїм найбільшим суперником зараз вважає свого колегу, який також веде шаховий гурток у Жовкві – Володимира Копцюха.

- Щоб грати у шахи потрібно, по-перше, любити їх, - додає Тарас Григорович. – Не менш важливими є сильна психіка, здоровий організм та велика сила волі, багато енергії у людини. Якщо все це буде, то, будьте певні, нічого складного у шахах для вас не буде.